-
05.03.18
Шановна пані Ганечко,
На офіційну скриньку електроної пошти Громадської ради доброчесності з електроної пошти Elena Prekrasnaya mailto:gaelni@ukr.net надійшов лист який містить скановану копію документу “ЗАПИТ на отримання інформації” підписаний від Вашого імені (далі – Запит). У Запиті міститься прохання повідомити, чи розглянуте Ваше Клопотання від 24 травня 2017 року (далі – Клопотання) про скасування Висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 14 квітня 2017 року (далі – Висновок), яке було направлено Вами 19 жовтня 2017 року на адресу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. У Запиті Ви посилаєтеся на положення Закону України “Про звернення громадян”, як на правову підставу для звернення до Громадської ради доброчесності.
Як Вам відомо, Громадська рада доброчесності утворена відповідно до ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. Цією ж статтею вичерпно визначені права Громадської ради доброчесності. Зокрема, Громадська рада доброчесності має право: збирати, перевіряти та аналізувати інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надавати Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надавати, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності; делегувати уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
Відповідно до змісту Закону, Громадська рада доброчесності має статус колегіального дорадчого органу, утвореного для виконання допоміжних і консультативних функцій, без делегування її будь-яких повноважень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України чи її членів (консультативна функція неадміністративного характеру). Громадській раді доброчесності не делеговано жодних повноважень, які можуть розглядатися як владні управлінські функції.
Очевидно, що Громадська рада доброчесності не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування, не має статусу будь-якого іншого суб’єкта, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства. Також, Громадська рада доброчесності не є об’єднаням громадян, організацією, підприємством, установою або засобом масової інформації. Відповідно, в Громадській раді доброчесності немає будь-яких посадових осіб. А отже, як зазначенно у ч.2 ст. 29 Регламенту Громадської ради доброчесності положення Закону України “Про звернення громадян” не поширюється на діяльність Громадської ради доброчесності.
Закон не передбачає будь-яких видатків з державного бюджету на створення та фінансування діяльності Громадської ради доброчесності. Зокрема, на забезпечення приміщення для проведення засідань та роботи членів Громадської ради доброчесності. Відповідно, члени Громадської ради доброчесності мають виконувати свою роботу (реалізовувати свої права) на громадських засадах, безоплатно, витрати, необхідні для виконання своїх обов’язків, здійснювати за власний рахунок. Тому, Закон і не покладає на Громадську раду доброчесності будь-яких обов’язків. Наразі у Громадської ради доброчесності відсутні: секретаріат, постійне місцезнаходження (приміщення для проведення засідань та роботи членів) та відповідно офіційна адреса. Вища кваліфікаційна комісія суддів України в одностороньому порядку відмовилась приймати та відправляти кореспонденцію Громадської ради доброчесності.
В цих обставинах Громадська рада доброчесності не має фізичної можливості комунікувати з усіма респондентами.
Проте, я, за власною ініціативою, вирішив особисто сприяти у реалізації Вашого пргнення “вжити усіх можливих засобів національного захисту для відновлення власного авторитету, авторитету судової влади”, про яке Ви заявили у Клопотанні. Так, з Єдиного державного реєстру судових рішень, я дізнався, що суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Скочок Т.О., Ухвалою від 20 жовтня 2017 року (далі – Ухвала) вирішила відкрити провадження в адміністративній справі № 826/13244/17 (далі – Адміністративна справа) за Вашим позовом про “визнання протиправним та скасування висновку «Про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Ганечко Олени Миколаївни критеріям доброчесності та професійної етики», що був затверджений Громадською радою доброчесності 14.04.2017…” до Громадської ради доброчесності.
Оскільки, відповідно до статті 43 КАС України Громадська рада доброчесності не входить у коло осіб які мають адміністративну процесуальну дієздатність, вона не має можливості прийняти участь в Адміністративній справі. Тому, у підготовчому засіданні у Адміністративній справі я подав заяву про вступ у в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (далі – Заява). Очевидно, що ймовірне рішення в Адміністративній справі може вплинути на мої права та обов’язки, як фізичної особи – громадянина України, адвоката та члена колегіального громадського органу. Але основною метою моєї участі у адміністративному провадженні за Вашим позовом до Громадської ради доброчесності було забезпечити Вам можливість наводити свої аргументи у повноцінному судовому розгляді. На моє переконнання, тільки за таких умов Ви б отримали можливість “для відновлення власного авторитету”. На мій подив, Ваш представник заперечив проти моєї Заяви і суд відмовив у задоволенні Клопотанні, чим позбавив мене можливості надати Вам відзив на позов в рамках Адміністративної справи та продовжити наше спілкування у процесуальний спосіб.
Враховуючи усі зазначені обставини, вважаю необхідним довести до Вашого відома інформацію стосовно дослідження Громадською радою доброчесності Вашого досьє, прийняття Висновку та розгляду Вашого Клопотання, в тому числі інформацію, яку Ви просили надати Запитом.
Інформую, що Ваше Клопотання від 24 травня 2017 року про скасування Висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 14 квітня 2017 року (далі – Клопотання), у кількості 20 (двадцяти) копій, кожна разом із додатками на 62 аркушах було отримано Громадською радою доброчесності.
Також Громадською радою доброчесності було отримано Ваші:
- КОМЕНТАРІ з приводу статків, наявних публікацій у відкритих джерелах, дані, що спростовують неправдиву інформацію, яка публічно поширювалась (Далі – Коментарі);
- Зауваження від 24.05. 2017 щодо Висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 14 квітня 2017 року (далі – Зауваження);
- Заперечення від 24.05. 2017 щодо Висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 14 квітня 2017 року (далі –Заперечення).
Відповідно до ч.4 ст.19 Регламенту Громадської ради доброчесності (далі – Регламент) за наявності важливої інформації Рада може окремим рішенням змінити або скасувати висновок, або затвердити новий висновок. Проте, Колегія ГРД не виявила в наданих Вами документах, інформації важливої для прийняття рішення щодо зміни, скасування Висновку, або затвердження нового висновку. Оцінючи надану Вами інформацію Колегія виходила з наступного.
Створення Громадської ради доброчесності мало відкрити широкі можливості безпосередньої участі громадськості у реалізації процедур кваліфікаційного оцінювання суддів. На думку законодавця, саме діяльність Громадської ради доброчесності, як нового механізму стимулювання доброчесної поведінки суддів, мало забезпечити функціонування судової влади за принципами верховенства права і гарантування кожному права на справедливий судовий розгляд справ незалежним та неупередженим судом. Прогнозуючи соціально-економічних наслідки Закону, законодавець мріяв, що Закон допоможе очищенню судової системи від осіб, які не відповідають критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, що сприятиме відновленню довіри громадян до судової системи, оновленню суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань, посиленню авторитету судової гілки влади.[1]
Оцінюючи суддю на відповідність критеріям доброчесності та професійної етики у процедурах кваліфікаційного оцінювання, Громадська рада доброчесності керується Бангалорськими принципами та Кодексом суддівської етики. Про це, зокрема, зазначено на офіційному інформаційному порталі Громадської ради доброчесності ( https://grd.gov.ua/about/docs).
Найвищий орган суддівського самоврядування – з’їзд суддів України, “..усвідомлюючи значимість своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади..”, своїм рішеням від 22 лютого 2013 року встановив, що “..судді зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки”, у зв’язку з чим мають добровільно взяти на себе більш істотні обмеження, “…пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці”.
Для правильного розуміння та застосування на практиці цих постулатів, з’їзд суддів України затвердив Кодекс суддівської етики. Встановлюючі етичні стандарти поведінки судді, З’їзд суддів взяв за основу Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року (далі – Бангалорські принципи). Саме у цьому документі виокремлені ключові морально-етичні цінності прфесійного судді: Незалежність, Неупередженість, Чесність і непідкупність, Дотримання етичних норм, Рівність, Компетентність і старанність.
Бангалорські принципи “…мають використовуватися суддями як керівництво, а судовою системою – як основа для регламентації поведінки суддів. Вони також покликані сприяти кращому розумінню й підтримці судової гілки влади з боку ..суспільства в цілому. Ці принципи передбачають відповідальність суддів за свою поведінку перед певними інституціями, заснованими з метою забезпечення дотримання судових стандартів”. Також Бангалорські принципи містять роз’яснення, щодо їх застосування суддями і найголовніше – методологію оцінки поведінки суддів на відповідність дотримання ними цих цінностей.
Так, відповідно до Бангалорських принципів: “Суддя повинен не тільки не мати неналежних зв’язків з виконавчою та законодавчою гілками влади і не діяти під їхнім впливом, але й поводитися таким чином, щоб відсутність таких зв’язків і впливу була очевидна для стороннього спостерігача.
Суддя повинен дбати про те, щоб його поведінка була бездоганною з точки зору стороннього спостерігача. Дії та поведінка судді повинні підтримувати впевненість громадськості у чесності й непідкупності судових органів. Не досить лише вершити правосуддя; потрібно, щоб його звершення було очевидним для загалу”.[2]
Остання теза абсолютно відповідає правовій позиції Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), викладеній у § 98 рішеня у справі MICALLEF v. MALTA, №17056/06, відповідно до якої “правосуддя має не лише вчинятися, воно також має демонструватися” [justice must not only be done, it must also be seen to be done…]. ЄСПЛ визнав прийнятність аналізу/коментування та критики судових рішень зазначивши, що “…судді не діють у вакуумі і їх рішення можуть викликати суспільну дискусію”. Саме у таких випадках – супільного резонансу, який мав негативні наслідки для авторитету судової влади, члени Громадської ради доброчесності зверталися до рішень суддів – кандидатів на посади до Верховного Суду. В першу чергу для того щоб привернути увагу cамих суддів до суспільної оцінки їх діяльності.
Керуючись вищезазначеними принципами Громадська рада доброчесності розлянула й оцінила фактичну інформацію стосовно Вас. На думку Громадської ради доброчесності, кожен із наведених фактів є самостійною підставою для висновку, що кандидатура Ганечко Олени Миколаївни не відповідає вимогам доброчесності та професійної етики.
Ваші пояснення, що містяться в Коментарях, Зауваженнях, Запереченнях (далі – Пояснення) сприйняті Громадською радою доброчесності критично, перш за все тому, що ніяким чином не можуть змінити негативних наслідків, які мали Ваші рішення та дії для авторитету судової влади. У Висновку також зазначені й інші мотиви його затвердження з посиланням на конкретні норми Кодексу судівської етики та Бангалорських принципів, якими вони обгрунтувуються.
На мою думку, текст Ваших пояснень та дії, щодо оскарження Висновку до адміністративного суду свідчать про те, що Ви не розумієте різниці між процедурою притягнення судді до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності, з одного боку, та оцінюванням судді на предмет дотримання етичних стандартів поведінки, з іншого. Громадська рада доброчесності не досліджує ваші дії на предмет наявності складу злочину чи дисциплінарного проступку. Ми оцінюємо їх на відповідність критеріям доброченості і професійної етики, які були прийняті світовою спільнотою суддів.
Ви, як і переважна більшість суддів України, досі не усвідомлюєте, що як суддя перебуваєте під постійним та пильним контролем громадськості. Громадська рада доброчесності репрезентує частину громадянського суспільства, яка уповноваженна законом здійснювати такий контроль. Ваші дії, що зазначені у Висновку, сприймаються членами Громадської ради доброчесності, як такі, що не відповідають зазначеним критеріям та підривають довіру громадян до судової влади. За своєю природою Висновок є узагальненним (колективним) субєктивним оціночним судженням певної групи осіб. Оціночні судження кожного з членів Громадської ради доброчесності є результатом порівняння (співвіднесення) певної інформації з сукупністю переконань, оцінок, поглядів та принципів, які визначають життєві позиції такого члена. Жодне рішення суду не може змусити членів Громадської ради доброчесності змінити свій світогляд або сприйняття та оцінку Ваших дій.
Крім того, інформую Вас, що у Висновок не було включено частину фактичних даних, які на мою думку свідчать про системне порушення Вами права особи на судовий захист. Так зокрема, за даними з Єдиного державного реєстру судових рішень, здійснюючи повноваження на посаді судді Київського апеляційного адміністративного суду Ви постановили у складі колегії суддів більш як 30 (тридцять) рішень в яких, відмовили скаржникам у задоволенні позову до суб’єктів владних повноважень обґрунтовуючи відмову посиланням на Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень[3] (далі – Рекомендація КМРЄ). Причому, у мотивувальній частині таких рішень наводиться не офіційний текст Рекомендацій, а Ваше власне розуміння мети і змісту цього документу. Так, посилаючись на те, що Рекомендації КМРЄ вказують на недопустимість втручання у дискреційні повноваження органу державної влади, Ви відмовляли скаржникам у застосуванні судом ефективного способу відновлення їх порушених прав, навіть у випадках, коли одночасно встановлювали факт порушення таких прав. Не вдаючись до аналізу зазначених рішень, вважаю, що такі дії свідчать про невідповідність Вас стандартам професійної етики, виходячи з наступного.
Коментар до Кодексу суддівської етики[4] визначає, що право на судовий захист тісно пов’язано з основоположним принципом правової держави, верховенством права тому є основним мірилом професійної етики судді.
Дійсно, оригінальний текст Рекомендації КМРЄ має прямо протилежний зміст, аніж той який застосований Вами для обґрунтування своїх рішень. Рада Європи закладала в Рекомендації КМРЄ принцип необмеженості влади суду при перевірці питань як законності акту органу влади, так і його суті. Вказуючи, що цей контроль має бути ефективним Рада Європи зазначила: “Мета цього принципу полягає в забезпеченні законності будь-якого адміністративного акту, прийнятого в порядку здійснення дискреційних повноважень підлягає контролю з боку суду або іншого незалежного органу. Принцип не виключає можливості, що суди та інші незалежні органи (наприклад, омбудсмени), які контролюють законність дискреційного адміністративного акта, також контролюють і сутність актів”. [5]
Правова позиція про дискреційні повноваження з посиланням на Рекомендацію КМРЄ, як підстава для відмови у позові до органів державної влади, почала масово застосовуватися адміністративними судами України з кінця 2010 року. Темник, зі спотвореними змістом Рекомендації КМРЄ був виготовлений в адміністрації Презедента України Януковича В.Ф., і мав на меті унеможливити судовий захист для осіб від свавілля держаних органів, які перебували під контролем злочинної організації, створеної Януковичим В.Ф. Застосовуючи темники від адміністрації Януковича В.Ф., Ви ігнорували базовий конституційний принцип, відповідно до якого право на судовий захист не може бути обмежене. Можу припустити, що Вам невідоме рішення Конституційного суду України № 6-зп від 25.11.97, яке містить офіційне тлумачення частини другої статті 55 Конституції [6].
Приймаючи до уваги суспільний інтерес до питань, що є предметом розгляду в Адміністративній справі та те, що з моменту Вашого звернення до суду ці правовідносини набули публічно-правового характеру вважаю необхідним оприлюднити цей лист.
[1] ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА до проекту Закону України “Про судоустрій і статус суддів”
[2] РЕЗОЛЮЦІЯ 2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року (витяг)
Бангалорські принципи діяльності судді
[3] Рекомендації, щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 (прийнятті 11.03.1980 року на 316-й нараді).
[4] Ст. 1-3 Преамбула Кодексу судівської етики Затверджено рішенням Ради суддів Українивід 04 лютого 2016 року № 1
[5] Звіт наради Комітету Міністрів Ради Європи щодо використання дискреційних повноважень адміністративними органами від 21 грудня 1979 року. стор. 20
[6] Рішення Конституційного Суду України № 6-зп від 25.11.97 у справі за конституційним зверненням громадянки Дзюби Г. П. щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 2482 Цивільного процесуального кодексу України.