Завантаження

  • 28.02.18

У дискусії взяли участь члени Громадської ради доброчесності, представники судової спільноти та експерти. На жаль, ані члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ані члени Вищої ради правосуддя вкотре не змогли прийти на захід, присвячений обговоренню важливих та суперечливих питань щодо діяльності особливої форми участі громадськості у судовій реформі. Про причини своєї відсутності жоден із органів так і не повідомив, що вкотре засвідчує їхнє лише декларативне бажання співпрацювати із Громадською радою доброчесності.

Віталій ТИТИЧ, співкоординатор ГРД, зазначив, що зараз чимало суддів подають позови в адміністративному порядку до Громадської ради доброчесності про скасування висновків Ради. До прикладу, кандидатка на посаду судді Верховного Суду Олена Ганечко подала такий позов до Окружного адмінсуду м. Києва. Віталій Титич, який був доповідачем щодо кандидатури Ганечко під час співбесіди у ВККС, подав клопотання про залучення до процесу у якості третьої особи. Однак, адвокати судді Ганечко заперечили проти залучення Титича і відповідне клопотання не задовольнив і ОАС м. Києва.

Віталій Титич підняв важливе питання, яким чином ГРД має брати участь у таких судових засіданнях: “Відповідно до чинного законодавства Громадська рада доброчесності не входить у коло осіб, які наділені процесуальною правосуб’єктністю та відповідно не має адміністративної процесуальної дієздатності. Скільки разів ми намагалися донести до представників судової влади, що ГРД не має потреби і можливості! здійснювати свої адміністративні процесуальні права у суді. Ми, громадський орган, створений для сприяння оцінюванню суддів на відповідність критеріям етики та професійної доброчесності. Тобто ми збираємо, перевіряємо та аналізуємо інформацію щодо судді, надаємо зібрану інформацію у вигляді висновків (за необхідності) до ВККС. Ми не отримуємо фінансування із державного бюджету, більше року працювали, використовуючи власні ресурси і в кінцевому результаті всю нашу роботу ВККС просто проігнорувала. Чи можна працювати в таких умовах далі?”

На його питання спробував відповісти Володимир БЕВЗЕНКО, суддя Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду. Він зазначив, що немає переконливих аргументів, що ГРД має бути суб’єктом владних повноважень та висловив жаль з приводу того, що не прийшли представники іншого табору, які вважають ГРД державним органом.

Громадська рада доброчесності не має ознак органу публічної влади. Проблеми з нерозумінням того, що ГРД не може бути органом влади та не має адміністративної дієздатності, є наслідком невивченого адміністративного права. Співвідносити ГРД з відповідачем у судових процесах – не можна. Подивіться, будь-якого носія публічної влади ми можемо називати суб’єктом через ухвалення адміністративного акту. Чи ухвалює ГРД адміністративні акти? Ні! Їхні висновки є оціночними, суб’єктивними судженнями, вони стосуються честі та гідності конкурсанта. Що більше, ці висновки на правах та обов’язках конкурсантів не позначаються, тому що рішення приймає, як ми знаємо, ВККС, вони ж оцінюють висновки ГРД за власними переконаннями. Тому, наголошую, ГРД не може бути відповідачем і не є суб’єктом владних повноважень”.

Як вважає суддя-спікер Окружного адміністративного суду м. Києва, Богдан САНІН, питання про процесуальну дієздатність та статус ГРД треба обговорювати безпосередньо в судовому процесі з обґрунтованою аргументацією: “Висновки ГРД мають базуватися виключно на холодному юридичному аналізові, а не на емоційності чи політичності. Крім того, досі невідомо нам, як суддям, що таке доброчесність і як її вимірювати, питання взагалі не врегульоване”. Принагідно, суддя Санін зазначив, Окружний адміністративний суд м. Києва задовольнив позови до Громадської ради доброчесності та скасував її висновки тому, що представники ГРД не представили свою позицію в судовому процесі, тому суд оцінював лише доводи позивачів.

А от Наталія БЛАЖІВСЬКА, суддя Вищого адміністративного суду зазначила про власні спостереження та запропонувала розглянути в комплексі системний підхід до запровадження конкретних змін в роботі ГРД. На її думку, дискусію слід переводити саме у стіни Парламенту: “Ми маємо справу з унікальним форматом, який додав свіжості та динаміки у взаємовідносинах судової системи та суспільства. Доволі багато аспектів діяльності ГРД мають бути проаналізовані без гасел та популізму. Коли запроваджували особливий інститут участі громадськості в судовій системі, мали на увазі, що громадськість буде діяти згідно із законом, а тому саме закон має бути чітким, якісним та юридично визначеним, тому це питання важливо обговорювати не тільки експертною та суддівською спільнотою, але й безпосередньо із законотворцями”.

Володимира СУЩЕНКА, голову правління ГО “Експертний центр з прав людини”, вразило, що на обговорення не з’явилися ключові стейкхолдери судової реформи – ВККС та ВРП, а також Рада суддів та депутати, які прийняли судову реформу: “Те, що ми зараз обговорюємо, статус та процесуальну дієздатність громадського органу, то ми намагаємось погасити пожежу. Такі дискусії мали відбуватися до того, як ГРД вводили до судової системи. Для того, щоб вводити категорію “доброчесності” у правове поле, треба було чітко його прописати в законі та визначити за допомогою критеріїв”.

На думку пана Сущенка, закон дав надто широку дискрецію ВККС: “Фактично законодавець дав можливість ВККС робити те, що вона хоче і в тому форматі, якому хоче. Положення ВККС не розкриває, а навпаки заплутує їхню діяльність та обмежує діяльність ГРД. Під час конкурсу взаємодії та взаємодопомоги між двома взаємпов’язаними органами в оцінюванні суддів не було і зараз не відбувається. Складається враження, що ВККС сприймає ГРД як “страшилку” для суддівського корпусу та погоджується з висновками ГРД лише в ситуаціях, коли це вигідно ВККС.”.

Щодо статусу ГРД заслужений юрист України уточнив: “Мені соромно піднімати це питання. Немає жодних сумнівів у тому, що ГРД не є органом державної влади, бо цей орган не має ознак владних повноважень. Адже ключові рішення про здатність суддів здійснювати правосуддя приймає ВККС, а не ГРД. Юридичні наслідки має не висновок, а саме рішення ВККС”.

Михайло ЖЕРНАКОВ, член Громадської ради доброчесності, підтримав ініціативу внести дискусію про правовий статус ГРД до Парламенту: “Якщо було б бажання внормувати діяльність ГРД – то вже все давно було б унормовано. Зараз розпочнеться передвиборча гонка, тому законодавчо буде ще важче хоч якось прописати наші реальні повноваження. На жаль, саме через прогалини в законах статус ГРД досі під питанням. І замість того, щоб співпрацювати та реально допомагати органам судової влади змінювати систему, Громадську раду доброчесності перетворили на “кочегарів зради”.

Віталій Титич підбив підсумки дискусії та зазначив: “І представник Верховного Суду, і науковці заперечують наявність у ГРД адміністративної дієздатності, проте судові процеси із залученням ГРД тривають, при цьому судді продовжують задовольняти позови проти ГРД”.

Під час обговорення Богдан Санін, суддя-спікер ОАСК неодноразово підкреслював важливість перенесення дискусії щодо статусу ГРД у професійну площину та відзначав відсутність єдиного погляду у суддів на статус ГРД. Однак, він відмовчався щодо справ проти ГРД, які розглядає ОАСК.

“Сьогодні в двох судах, Окружному адмінсуді м. Києва та Київському окружному адмінсуді, розглядаються 9 типових справ за позовами ГРД.  Я звернувся до ОАС м. Києва, аби суд направив усі справи до Верховного Суду і той, як найвища судова інстанція, розглянув їх та прийняв модельне рішення, від якого відштовхуватимуться інші суди в подібних справах. На жаль, ОАС м. Києва відмовився ініціювати розгляд справи у Верховному Суді”, – завершив Титич.